Невидимі рани: чому психологічне насильство для дітей теж небезпечне?

Підготувала: Практичний психолог Паламарчук В.А.

Згідно з дослідженням Американської психологічної асоціації, діти, які зазнали психологічного насильства і були залишені без уваги, стикаються з тими ж проблемами психічного здоров'я, що і діти, які пережили фізичне чи сексуальне насильство.

Проте розпізнавання випадків негативного психологічного впливу часто ускладнене, адже явна фізична шкода (синці або рани) відсутня.

Психологічне насильство - форма насильства, за якої модель поведінки значимого дорослого, мами, батька або опікуна, заподіює дитині психологічну травму, серйозно перешкоджаючи її ментальному, емоційному, психологічному та соціальному розвитку.

Часто це травма, яка передається через покоління, – батьки принижують і ображають дітей, бо самі зазнавали емоційного насильства в дитинстві.

Деякі батьки завдають дітям невидимі рани через нездатність подолати стреси дорослого життя, відсутність навичок батьківства або необхідних для нього ресурсів, соціальну ізоляцію і, врешті-решт, нереалістичні очікування щодо своїх синів чи дочок.

Говорити про існування емоційного насильства в родині можна, коли дитину змушують почувати себе нікчемою, нелюбимим, одиноким або наляканим.

Як правило, ефект від випадків жорстокого поводження з часом накопичується і призводить до тривалого негативного впливу на розвиток та психологічне благополуччя дитини. Однак серйозної шкоди може завдати і окремий інцидент.

Серед прикладів психологічних нападів на дитину можна назвати приниження, образи, гіперкритику, навішування ярликів, знецінення, неприйняття, ворожість, знущання, крики, загрозу насильства (навіть без самого насильства), відмову від підтримуючої і керівної ролі батьків.

Крім цих явних ознак психологічного насильства, є ще й неочевидні: холодність, відстороненість, ігнорування.

Водночас потрібно враховувати, що психологічне насильство визначається ще й рівнем отриманої травми. Далеко не все, що може травмувати дитину, об'єктивно є насильством, і далеко не все, що є насильством, може її травмувати.

Наприклад, деякі діти з огляду на свої психологічні особливості (наприклад, з аутизмом або певним типом нервової системи) можуть не сприймати відстороненість батьків як травмуючий фактор. Тому що вони і самі собою не дуже контактні. А ось на зайвий контакт такі діти можуть відреагувати як на насильство.

Якщо тато з мамою нехтують своїми батьківськими обов'язками, дитина не отримує належної уваги. Отже, надалі матиме наслідки поганого виховання, наприклад, проблеми соціальної адаптації.

Вона не була «важкою» дитиною, але через відсутність уваги розвинулися моделі поведінки, які в суспільстві вважаються неприйнятними. Наприклад, надмірна агресія, замкнутість, імпульсивність.

Наслідки психологічного насильства

Психологічне насильство в дитячому віці формує у дитини деструктивні моделі поведінки, які значно ускладнюють її подальший розвиток і життя.

Наприклад, покірно-поступлива модель поведінки – підкорятися там, де це непотрібно і навіть небезпечно.

Самопожертвуюча модель поведінки – жертвувати собою, повністю ігнорувати свої інтереси і потреби, щоб бути зручним як для батьків, так і для оточення. Уникаюча модель поведінки – відмова від стосунків з іншими, адже вони небезпечні!

Відсторонено-самозаспокійлива поведінка характеризується відходом у світ фантазій, читанням непропорційно великої кількості книг, навіть вживанням психотропних речовин (алкоголізм, до речі, також належить до цієї моделі поведінки).

Крім того, через насильство у дитини може сформуватися модель "Служба безпеки" – постійна готовність до удару в спину, переконаність, що світ є небезпечним місцем (як і говорили батьки).

Характер цих психологічних проблем, травм не передбачає самолікування. Тому найкраще, що можна зробити, – це звернутися по допомогу до психолога, психотерапевта.